The Playful Spring of ShungaГрайлива весна сюнґи

Shunga is a Japanese artistic tradition that shows lovemaking openly, without veils. It is usually presented as a woodblock print in the Ukiyo-e tradition. Massively produced during the Edo period (1603-1868), it encouraged a shame-free approach to sex in all its forms.

Shunga, translated as "picture of spring," uses spring as a euphemism for sex. Most often shunga shows lovers in the very act, but some scenes are softer: a courtesan wrapped in layers of silk, a couple lost in a kiss, or a beautiful woman simply resting. It celebrates women's beauty and pleasure: faces melt with delight, and the genitals are drawn large and in loving detail. Lovers often tease each other in little lines of text written around them, and this humour carries the scene far beyond simple physical pleasure. Couples looked at shunga together, young people learned about love from it, and it was sometimes found among a bride's gifts, a sign that women treasured it too.

Although Edo period Japan had strict laws concerning adultery, and self-control along with loyalty were highly appreciated, sex was not considered a shame or sin, and sexual pleasure was not embarrassing. In 1722 the shogunate officially banned shunga, yet artists kept creating it and people kept buying and sharing it quietly, so the ban only added a little taboo to its charm.

Most shunga were created by artists within the Ukiyo-e genre, and Katsushika Hokusai, a Japanese Master artist, was among them. He produced the Shunga album known as 'The Adonis Plant (Fukujusô)' in 1815, roughly 15 years before his masterpiece The Great Wave Off Kanagawa. His The Dream of the Fisherman's Wife (1814) is an outstanding testament to the explosive mix of taboo and pleasure.

Today the Shunga brand from Montreal carries this name and this spirit: pleasure without shame, with beauty and a little play.

Source: British Museum, "Shunga: sex and pleasure in Japanese art" (2013–14), via Artsy.

Сюнґа (шунга) є японською мистецькою традицією, яка показує кохання відверто, не приховуючи деталей. Зазвичай це гравюра на дереві в традиції укійо-е. У період Едо (1603-1868) сюнґу створювали у великій кількості, і вона заохочувала ставлення до сексу в усіх його формах без сорому.

Слово «сюнґа» перекладається як «весняна картина»: весна тут є евфемізмом сексу. Найчастіше сюнґа показує коханців у самий розпал близькості, але є й ніжніші сцени: куртизанка, загорнута в шари шовку, пара, що забулася в поцілунку, або вродлива жінка, яка просто відпочиває. Сюнґа оспівує жіночу красу й насолоду: обличчя тануть від блаженства, а геніталії намальовано великими, з любов'ю до кожної деталі. Коханці часто піддражнюють одне одного в маленьких написах довкола них, і цей гумор виносить сцену далеко за межі простої фізичної насолоди. Пари розглядали сюнґу разом, молоді люди дізнавалися з неї про кохання, а іноді її знаходили серед подарунків нареченій, і це свідчить, що жінки теж її цінували.

Хоча в Японії періоду Едо діяли суворі закони щодо подружньої зради, а самоконтроль і вірність дуже цінували, секс не вважали соромом чи гріхом, а сексуальна насолода не була чимось ніяковим. У 1722 році сьоґунат офіційно заборонив сюнґу, але художники й далі її створювали, а люди тихо купували й передавали одне одному, тож заборона лише додала їй трохи принадності забороненого плоду.

Більшість сюнґи створили художники жанру укійо-е, і серед них був японський майстер Кацусіка Хокусай. У 1815 році він видав альбом сюнґи «Горицвіт» (Fukujusô), приблизно за 15 років до свого шедевра «Велика хвиля в Канаґаві». Його «Сон дружини рибалки» (1814) яскраво свідчить про вибухове поєднання табу й насолоди.

Сьогодні бренд Shunga з Монреаля носить цю назву й цей дух: насолода без сорому, з красою та легкою грою.

Джерело: Британський музей, виставка «Сюнґа: секс і насолода в японському мистецтві» (2013–14), через Artsy.